Корупція все ще залишається ключовою проблемою України. Про це, зокрема, свідчать негативні рейтинги Transparency International, згідно яких Україна займає 144 місце із 176 країн, які охоплені Індексом сприйняття корупції (результат України – 26 балів зі 100 можливих). Під виглядом активної політичної конкуренції політичні і бізнес еліти прийшли до консенсусу у питаннях розподілу основних галузей економіки і підкорили собі державний апарат. Цій домовленості передувало перетворення еліт на потужні фінансово-економічні групи, тісно пов’язані із бюрократичним апаратом, політичними партіями та медіа.
Все це стало можливим, завдячуючи як високому рівню терпимості громадян до явища корупції, з одного боку, так і відсутності врегулювання в Україні політики конфлікту інтересів, з іншого. Як результат, державна влада (законодавча і виконавча) розглядається як пряма можливість для встановлення особистого контролю над бюджетними потоками і зведення рахунків із політичними опонентами.
В Україні врегулювання питання конфлікту інтересів так і не стало загальноприйнятим стандартом. У 2011 році вступив у силу новий антикорупційний закон, який встановив лише рамкові визначення цієї концепції. Прийнятий у 2012 році закон про правила етичної поведінки публічних службовців так і не запрацював через відсутність розробленого механізму його застосування. Лише у травні 2013 року, шляхом внесення змін у базове антикорупційне законодавство, розпочались кроки із врегулювання конфлікту інтересів через запровадження фінансового контролю за майновими деклараціями публічних службовців України. Проте говорити про належне застосування в Україні стандарту вирішення конфлікту інтересів ще зарано.
детально http://ti-ukraine.org/what-we-do/our-publications/4880.html
| 
