Новини та події

Голова райкому профспілки працівників АПК Яків Черватюк у свій час чимало років працював у Дяківці, тому добре обізнаний із проблемами, які доводиться вирішувати жителям віддалених сіл. Саме тому у кінці 2013-го і навідався в найвіддаленішу Шляхівську амбулаторію загальної практики – сімейної медицини, щоб особисто переконатися, як в умовах медичної реформи здійснюється медичне обслуговування, регіону.

Особливістю цієї амбулаторії є те, що за нею закріплено чи не найбільше сіл. Насправді ж у Шляхову добираються хворі практично чи не з усієї зони Забужжя, бо тут є хірург, з яким можна проконсультуватися.

У трудовій книжці Миколи Вергелюка єдиний запис – про прийом на роботу. Як направили його у 1970 році у Шляхову, з тієї пори і знають його, як лікаря, який спроможний надати не тільки хірургічну допомогу, а і будь-яку іншу, причому як дорослим, так і дітям. Повагою і авторитетом користується ще і за людяність. Коли у цьому році був День учителя, завідуючий цією амбулаторією Богдан Волчастий на п'ятихвилинці вітав Миколу Яковича ще і як учителя, яким він насправді усі ці роки був для молодшого покоління медпрацівників.

Кажуть, якщо до нього заходить пацієнт навіть із звичайнісіньким пораненням пальця, то вийде обов'язково з поміряним тиском, прослуханими серцем, легенями, обстеженими іншими органами. Він унікальний і неповторний у своїй професії і робить все можливе, щоб тільки не пропустити симптом якоїсь із хвороб, про яку може не знати навіть сама людина, на початковій її стадії. Богдан Ярославович вважає, що дуже важливо мати такого лікаря, як Микола Якович, у селі, де поки що немає такої можливості, як у районній лікарні, пройти всі обстеження.

Щоправда рентген і кардіограф, лабораторія, є і у Шляховій, але тут неможливо зробити рентген усіх органів. А Микола Якович, з його досвідом, і у таких умовах не пропустить жодної хвороби. Кажуть, такого практично не буває, щоб він щось десь не помітив, обстежуючи хворого.

Я.О. Черватюк відзначив, що у Шляховій взагалі підібралися чудові фахівці. Переконатися у цьому особисто не раз мав нагоду і, автор цих рядків, спілкуючись із жителями навколишніх сіл. У цій медустанові поєднано все, від кваліфікації лікарів, до їх людяності, що може дуже багато значити для хворого. А ще ж, працюючи на периферії, потрібно організувати відповідну роботу серед населення. Одна справа працювати поряд з районною лікарнею і зовсім інша – віддалено від неї.

Але у Шляхівській амбулаторії і цим не дуже переймаються. Як потрібно подивитися рентгензнімок, кваліфіковано це зроблять і Микола Якович, і Богдан Ярославович. Микола Якович іноді помічає на ньому те, що може пропустити менш досвідчений лікар-рентгенолог.

Шляховій пощастило і тим, що лікарем-стоматологом працює Валентина Василівна Панченко.

За словами тутешніх лікарів, останнім часом дуже багато їхньої роботи перейняв пункт тимчасового базування машин швидкої допомоги. Вночі і у свята на виклики тепер в основному виїжджає «швидка» і населенню не доводиться шукати транспорт, щоб привезти лікаря.

Щодо рентгенкабінету, то допоміг з обладнанням його лабораторії Я.О. Черватюк, виділивши на це кошти профспілки працівників АПК. А останнім часом тутешню амбулаторію забезпечено ще і транспортом, меблями. Знайшлися бажаючі, обладнати гараж. Богдан Ярославович понад усе цінує допомогу спонсорів, якими є шляхівське, серединське, дяківське, тирлівське господарства. Особливо багато допомагає Шляхова.

Хворі, які того дня прийшли на прийом до лікарів, найкращими словами відгукуються про тутешніх лікарів, медперсонал. А от реформаторів медичної галузі населення так ще і не може зрозуміти до кінця. Микола Вергелюк, наводили приклад, давно вже, заслуговує на звання «Заслужений лікар», а натомість його ще й скоротити нібито збираються. Не сприймається людьми і табличка на дверях його кабінету, де йдеться, що кабінет працює до 11 год. 51 хв. Яка точність! Навіть до однієї хвилини порахували десь у кабінетах його робочий час на півставки. Хоч кажуть, що насправді він на роботі стільки, скільки того потребує ситуація. Не відправляти ж хворого, який припізнився на якусь хвилину-другу, добираючись із відданого села.

Навели у Шляховій ще один приклад. Що б ви сказали, якби захворіли, а вас направляли з Бершаді у Крижопіль чи Тростянець, бо на місці немає відповідного лікаря? Але ж від Шляхової до лікарні у Бершадь така ж відстань! Нехай навіть довезе хворого до лікаря машина «швидкої допомоги», а чим, запитували люди, він має добратися додому, якщо автобуси заїжджають у села не кожний день? Чому цього не врахували реформатори?

Про те, що лікарі сімейної медицини тепер зобов'язані бути фахівцями широкого профілю, вже не йдеться. Хоч навіть будучи з чималим досвідом, дехто з них запевняє, що це не настільки просто. А з населення хтось у Шляховій пожартував, що з такою оптимізацією, економією можемо дійти до того, що вручимо лікареві сімейної медицини ще і кадило і він тоді взагалі буде у селі майстром на всі руки.

До речі, Б. Я. Волчастому у свій час запропонували закрити у Шляховій і рентгенкабінет, але він зумів наполягти на своєму, і кабінет продовжує працювати.

Я.О. Черватюк висловився, що реформувати медицину у чомусь, можливо, і треба. Але аж ніяк не можна залишати людей у віддалених від районної лікарні селах без такого лікаря, як Микола Якович. Ми взагалі не повинні були виконувати бездумно накази зверху щодо реформування медицини. У даному випадку, насамперед, треба дослухатися до людей, врахувати ситуацію у тому чи іншому кутку району. Тільки у такому випадку не буде нарікань щодо медичного обслуговування населення. 

Павло КУШПЕЛА.